За 30 років незалежності Україна повністю втратила виробництво легкових автомобілів. Немає більше цілої галузі виробництва мотоциклів і мопедів, в стані коми перебуває КрАЗ — єдиний виробник вантажівок. Трохи краще становище автобусних заводів ("Черкаський автобус", "Еталон", ЗАЗ і "Рута"), але вони з побоюванням очікують підписання зони вільної торгівлі з Туреччиною, де інтереси вітчизняних автобусобудівників можуть знову здати.
Поки збереглося великовузлове складання автомобілів Skoda на "Єврокарі" і незрозуміло навіщо відновилося складання російських авто Lada на ЗАЗі. Ось і весь український автопром зараз.
Хто винен, що Україна так і не стала автомобільною державою? Адже навіть той автопром, що був в 1991 році на момент розвалу СРСР, ми теж втратили. А тоді ні Казахстан, ні Узбекистан, ні Білорусь не мали такої потужної автомобільної промисловості, як в Україні. Але зараз всі ці країни мають виробництво автомобілів, а ми — ні.
Не було автопрому і в Словаччині, Словенії, Угорщині, а зараз — є. У Туреччині було кілька відсталих заводів, а зараз там випускають десятки світових брендів. І в Росії зараз понад 20 нових заводів, що випускають сучасні автомобілі.
Без емоцій аналізуючи минулі роки, стає ясно, що помилок було зроблено багато. І ключова тут роль держави та некомпетентність чиновників. Це вони повинні були відкрити нові ринки для збуту української продукції, домовляючись про постачання. Це вони замість рефінансування банків повинні були підтримувати виробництво і зайнятість. Це вони повинні були навести порядок з "єврономерами", а не байдуже спостерігати, як в країну без сплати податків заїжджають сотні тисяч авто.
До того ж в Україні встановилася погана традиція щороку міняти правила гри в автомобільному секторі. Міняли мита та акцизи, вводили та скасовували норми викидів, забороняли та дозволяли ввезення старих іномарок. Іноземні партнери вже давно втомилися спостерігати за цими "іграми лобістів". Ніхто не буде вести серйозний бізнес в країні, де правила постійно змінюються.
А ще нам усім не вистачило патріотизму. І він не в тому, щоб надіти вишиванку і пофарбувати в "жовто-блакитний" колір сміттєві урни. Патріотизм — це закуповувати вітчизняні вантажівки для української армії та свої автобуси для шкіл. Кожна дія чиновників має бути в інтересах України. А гасло "Купуй українське" має бути основоположним у будь-якій державній закупівлі.
І ось тоді у нас був би й автопром, й сучасні автомобілі. А так, в Україні фактично більше немає автомобільної галузі. У країні, де армія не купує свої автомобілі, а міста — свої автобуси, не може бути свого автопрому. Ми самі його не заслуговуємо. І наш поїзд вже пішов. У підсумку за 30 років понад 1 млрд доларів інвестицій і пільг на 5 млрд пішло у пісок.
Але це зовсім не означає, що все втрачено. Епоха автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння добігає кінця. Настає нова ера електротранспорту. Сусідні країни посилено будують нові заводи з випуску електромобілів і батарей до них. Може, Україні вдасться хоча б тут досягти успыху?
У нас все для цього є — заводи, що простоюють, і навіть поклади літію. Тільки треба не повторити всі ті системні помилки, що переслідували вітчизняну автомобільну галузь в минулому. І все у нас вийде!