Чого тільки не вигадують автовиробники, аби звабити водіїв своїми новинками. Здебільшого їхня винахідливість стає в нагоді автомобілістам, але є повчальні випадки, коли споживач отримував певні непотрібні речі - або вперто відмовлявся від потрібних.
Про п’ять характерних невдалих "винаходів" в історії світового автопрому читайте в матеріалі РБК-Україна.
Дивна ідея відвідала американських дизайнерів у середині 1950-х, коли багажники були вже достатньо великі для розміщення всередині цілої колекції запасок. Найбільше такий декор - а це було саме дизайнерське рішення - використовувався на моделях Lincoln Continental.
Тому розміщення п’ятого колеса на задньому бампері чи в кришці багажника (або його імітація) отримало назву Continental tire. Грішив такою нісенітницею і Ford зі своєю мов спортивною моделлю Tunderbird.
Ідея подавалася під гаслом практичності, мовляв, це гарний спосіб збільшити об’єм багажника. На ділі колесо заважало укладати у той багажник поклажу.
Відтак, на народних "Фордах" ця красота протрималася тільки двійко років, а на "Лінкольнах" залишалася довше тільки тому, що це були розкішні машини, в яких сам власник своїх валіз міг не торкатись зовсім.
Так, саме той кондиціонер, без якого тепер немислимі навіть малюки А-класу, колись виявився незатребуваною опцією.
Американські компанії Packard, General Motors і Chrysler близько п’ятнадцяти років поспіль (з 1939 модельного року) вперто пропонували покупцям кондиціонер.
Але через високу ціну і незручність користування кондиціонери замовляли буквально одиниці клієнтів. Для розуміння: доплата за цю опцію становила чверть вартості повноцінного американського автомобіля.
Справа зрушилася тільки на початку 1960-х, коли "кондишени" стали дешевшими і отримали систему управління, спільну з системою опалення.
Коли інженери з компанії Matra, що працювала здебільшого в аерокосмічній галузі, вирішили створити спортивне купе з центральним розташуванням двигуна на базі сімейної Simca 1100, вони побоялися робити машину настільки непрактичною, як того вимагали закони жанру.
Відтак, їхня машина була з трьома посадковими місцями. Тримісне спорткупе завдяки ширині кузова в 1734 мм вийшло цілком зручним, хоча сісти на центральне сидіння було не надто просто.
Така конфігурація салону використовувалася не лише в моделі Matra Bagheera (1973-1980), а й у її наступниці - Murena (1980-1983). У Murena кузов трохи розширили, а центральне сидіння зробили складним - воно могло перетворюватися на підлокітник.
Проте, ідея не прижилася. Можливо, тому, що у більшості покупців розважальних моделей з кузовом купе завжди була в гаражі і більш містка машина.
У 1950-х роках, коли автоматичні коробки передач стали загальнодоступними, американські автовиробники активно експериментували з формою та розташуванням селектора "автомата".
Одним із найоригінальніших рішень стала система Edsel Teletouch - кнопковий перемикач, коли за кожен режим відповідала окрема кнопка. На додачу їх вбудували у центр керма. А щоб уникнути помилкових натискань, панель з кнопками була зафіксована і не оберталась разом із "баранкою".
Також довелося додати в систему гідравлічне блокування, щоб водій випадково не активував кілька режимів, натиснувши на кілька кнопок.
Кнопкова інновація, та ще на кермі, виявилася ненадійною і не дуже зручною. Тож її використання обмежилося лише другою половиною 1950-х років - зокрема, на такій екзотиці як Edsel Corsair 1958 року.
Фото: здається, це був єдиний випадок в історії світового автопрому - машина з кузовом з напнутої тканини (wikipedia.org)
У середині минулого століття в Чехословаччині створили такий собі соціальний транспорт - автомобільчик для сільських лікарів, листонош і людей з особливими потребами. І для економії (оскільки подареній коняці, як відомо, в зуби не заглядають) наважилися зробити йому кузов з дермантину.
Цей транспорт був максимально простим і дешевим - ідеальним для тих, кому потрібно було лише захиститися від негоди. Velorex Oscar мав триколісне шасі з трубчастою рамою, мотоциклетні колеса та двигун об’ємом від 172 до 350 см³.
Каркас кузова був обтягнутий дермантином, дешевим матеріалом, схожим на штучну шкіру. Таке покриття не тримало тепло, не ізолювало від шумів і з часом протиралося у місці контакту з трубами каркаса.
Але споживачам було достатньо і того, що вони були захищені від вітру і дощу. І попри свою простоту, Oscar користувався попитом, і з 1950 по 1971 рік виробництво неодноразово розширювали.
Наступна модель "Велорекса" була вже з твердим покриттям кузова, але подібної популярності не набула.
Не те що цікава опція, а цілий інноваційний тип кузову. У пошуках нових форм японська компанія Suzuki створила справжній серійний експеримент - модель X-90. Це був гібрид між дводверним позашляховиком і купе.
Зовні Suzuki X-90 мав вигляд стильної іграшки, але технічно це був справжній рамний позашляховик із приводом 4х4. Проте двомісний салон і обмежений багажник не відповідали очікуванням від позашляховика.
Модель протрималась на ринку лише з 1995 по 1997 рік, а ще два роки компанія розпродавала залишки зі стоків.
Ринок - і автомобільний у тому числі - попри всі зусилля науковців-маркетологів залишається непередбачуваним явищем. Як бачите, в деяких випадках навіть безглузді рішення знаходять відгук у серцях споживачів.
І навпаки - певні цілком корисні пристрої пробивають собі шлях протягом довгих років. В будь-якому випадку варто зняти капелюха перед сміливцями-автовиробниками, які просували нові ідеї, часто ризикуючи збитками, а то й і банкрутством.
Раніше в нашій публікації ми розповідали автомобілістам, за якими ознаками обирати надійний вживаний автомобіль.
Також у наших публікаціях нещодавно ми застерігали споживачів від п’яти грубих помилок, які роблять автомобілісти при виборі типу кузова.
А про три найефективніші прийоми обману клієнтів на СТО ми розповідали в нашому окремому матеріалі.
При підготовці статті були використані матеріали L`Automobile, Autobild та Motor.