Для виготовлення військових автомобілів нечасто будують спеціальні підприємства. Так само і в Україні техніку армійського призначення виробляли на звичайних автозаводах. Чи не була б вона в нагоді і в наш час?
Про амфібію, автобус і трактор 4х4, які мали військове призначення і виготовлялися на території України, читайте в матеріалі РБК-Україна.
Машина, призначена для двох стихій і відома також як БАВ (Большой Автомобиль Водоплавающий), був справжнім технічним дивом.
Маючи вантажопідйомність у 3 тонни, транспортер ДАЗ-485 міг рухатися зі швидкістю 73 км/год по дорогах, легко долати бездоріжжя завдяки трансмісії 6х6, лебідці для самовитягування та можливості регулювання тиску в шинах.
Автомобіль, що взагалі базувався на шасі вантажівки ЗІЛ-151, міг пересуватися водою зі швидкістю 11 км/год, що і сьогодні є гідним результатом для амфібій такого класу.
Машину виготовляли на трьох заводах і вона служила у війську понад 25 років. Незважаючи на те, що її створили у Дніпропетровську (тепер – м. Дніпро), мало хто знає про її українське походження, адже всю кар’єру вона носила назви БАВ або ЗІЛ-485.
Нюанс у тому, що в певний момент автомобільний завод ДАЗ, де машину спроектували і випробовували, був переорієнтований на виробництво ракет і перетворився на "Південьмаш". Випуск же амфібій передали іншим підприємствам.
Автобуси моделей ЛАЗ-965, які використовувалися на приміських маршрутах (варіанти Е - 1963 р., М - 1969 р. і Н - 1974 р.), планували залучати у разі масштабного військового конфлікту - як санітарний транспорт.
Однак вузькі вхідні двері салону ускладнювали завантаження нош з пораненими. Тому певна кількість таких автобусів була додатково оснащена невеликими дверцятами на передній торцевій частині кузова, що дозволяло завантажувати ноші напряму в салон.
Цікаво, що навіть не всі водії знали про цю конструктивну особливість. Між тим, у деякі роки всі автобуси ЛАЗ-695Н надходили з заводу з такими дверцятами і вже укомплектованими ношами та спеціальними триярусними стійками в салон.
Під час навчань з цивільної оборони існували чіткі нормативи щодо заміни сидінь на ці стійки, а водії мали регулярно перевіряти болти кріплення, аби уникнути труднощів при монтажі.
Поширений сільськогосподарський трактор Т-150К з приводом на всі чотири колеса був доопрацьований у військову версію. І вийшов Т-155, легкий тягач, пристосований для буксирування важких об'єктів – від зламаних танків до важких літаків-бомбардувальників.
Але, певно, найбільше цей армійський трактор був відомий у версії полкової землерийної машини ПЗМ-2. Яка, наприклад, була здатна рити окопи зі швидкістю до 180 метрів на годину.
Її головний інструмент - ланцюговий копач, схожий на гігантську бензопилу, який викидає землю за допомогою ротора. Унікальність ПЗМ-2 - вона не боїться негоди: копає землю навіть у мороз або під дощем, коли решта техніки буксує. За це відповідає потужна лебідка на 5 тонн.
А сьогодні деякі з згаданих армійських машин, наскільки нам відомо, все ще перебувають на службі. Щоправда, амфібій це не стосується, бо підтримувати у ходовому стані таку екзотику сьогодні було б непросто.
Крім того, кожна з цих машин є цікавим прикладом того, як можна у доступний (або у відносно доступний) спосіб перетворити цивільний транспорт на військову техніку.
Раніше в нашій публікації ми розповідали водіям про найбільш дивовижні армійські автомобілі у світі.
Також у наших публікаціях нещодавно ми згадували про 5 ознак, за якими можна впізнати справжній військовий мотоцикл КМЗ МВ “Дніпро”.
При підготовці статті були використані матеріали Autocentre та "Комерційні автомобілі".