Щоб не відбувалось в економіці та у суспільстві, в країні множаться колекції ретроавтомобілів, відкриваються нові музеї і проводяться фестивалі історичної техніки. Все це не завдяки, а всупереч певним обставинам - і невже тільки через ностальгію?
Про найцінніші ретромашини країни і про місце України у світовому русі автомобільного ретро читайте в матеріалі РБК-Україна.
Головне
Наша країна справді виділяється у світовому ретро-співтоваристві, і не сказати, що тільки в негативний бік.
Представники світового ретроруху офіційно завітають до українських колег, також працівники закордонних музеїв не раз були помічені на наших технічних фестивалях - у тому числі і з конкретною "мисливською" метою...
Що шукають збирачі-іноземці в українській глибинці і столицях, які моделі знаходять і вивозять? Адже достеменно відомо, що рух ретро-екземплярів через кордон є, і при тому майже односторонній.
Ретромашини з України, відреставровані і в стані "як є", регулярно прямують до європейських та американських колекцій. Тим часом наші музей поповнюють свої зали здебільшого за рахунок "внутрішніх ресурсів". Чи втрачає від цього щось історичне співтовариство і держава в цілому?
Експерти з автомобільного ретро поспішають "заспокоїти": хвилюватись не варто. Все, що було дійсно цінного в плані автоантикваріату, з країни вивезли ще у 1990-ті. Відомі випадки, коли справжні раритети світового масштабу вимінювали на гарні "Жигулі" чи викуповували за кілька тисяч карбованців.
Йдеться в першу чергу про рідкісні зразки німецької техніки, які потрапили до нас в якості трофеїв після Перемоги у Другій світовій:
Окремі екземпляри з останньої "масової" категорії цілком реально знайти і в наші дні. Але цінності для реставраторів вони як правило не становлять, тому що за півстоліття експлуатації були нещадно, до невпізнанності, "модернізовані" власниками.
З іншого боку, поціновувачам технічних родзинок сьогодні цікаві деякі серійні автівки вітчизняного виробництва. А саме ті, що мають нетипову конструкцію. І Україна - одна з останніх країн, де такі машини ще трапляються у більш-менш прийнятному стані.
То що, виходить, ми у чомусь схожі на Кубу, автопарк якої після революції Фіделя виявився великою мірою законсервованим на американських моделях 1950 - 60 років?
На щастя, ні: з "острова Свободи" вивозити американський "фулл сайз" заборонено, бо вони все ще служать як транспорт і працюють на туристичну привабливість країни. А у нас перелічені "цікаві" моделі таки наблизились до списання у брухт.
Звісно, що знакових в історичному і технічному розумінні моделей за межами країни набагато більше, ніж усередині.
Але на жаль, загалу українських шанувальників ретро вони недоступні - і не в грошах справа. Всі великі українські колекції складаються здебільшого з машин, вироблених "на місці" чи імпортованих у ХХ столітті. Чому так?
Відповідь відома, але спочатку треба хоча б приблизно зрозуміти, що являє собою рух шанувальників ретротехніки в розвинених країнах.
Клуби. Якщо починати знизу, то по всьому світу власники ретроавтомобілів об’єднані в клуби - регіональні, певних марок, моделей тощо. Для шанувальника ретро це не обов’язково, але так легше шукати запчастини для реставрації і влаштовувати ралі, мандрівки, виставки тощо.
Національні федерації історичних транспортних засобів у кожній країні. Федерація об’єднує клуби, представляє власників перед державою (це важливо і про це ми поговоримо нижче) та іншими офіційними структурами.
Головна світова структура - FIVA, Fédération Internationale des Véhicules Anciens, Міжнародна федерація старовинних автомобілів. Це фактично головна міжнародна організація історичного автомобільного руху, яка об’єднує національних членів - федерації всіх країн.
Для прикладу, Федерація ретроклубів Великої Британії (FBHVC) представляє понад 550 клубів, музеїв та інших організацій, кількість їхніх членів перевищує 250 000 осіб. Федерація займається питаннями законодавства, реєстрації, пального, екологічних обмежень і права користуватися історичними автомобілями на дорогах.
А для чого, власне, людям, які отримують задоволення від вінтажного авто у власному гаражі, створювати якісь офіціозні структури? Спрощено кажучи, щоб це авто з гаражу могло хоча б час від часу виїжджати.
Автомобіль - дуже специфічний предмет колекціонування. Перш за все, для його повної реалізації він має їздити по дорогах. Де він буде нарівні з іншими, сучасними машинами, створювати потенційну небезпеку іншим громадянам.
І оскільки технічні параметри старих машин (навіть стовідсотково справних!) часто не збігаються з вимогами сучасних стандартів і законів, це питання потрібно якось узгоджувати.
По-друге, ретромашина - це об’єкт володіння, чиєсь майно. І він має бути підвладним цивільному законодавству: бути зареєстрованим, застрахованим, проданим, придбаним, обкладеним податками тощо.
При тому що навіть така елементарна річ як вартість історичного авто - величина часто незрозуміла. А звідси – і нюанси розмитнення, і страхування, і податок на розкіш, і податки з продажу…
І от щоб ставлення держави до ретромашини та її власника було справедливим, хтось має представляти їхні інтереси перед Законом. Що і роблять громадські організації. Відразу скажемо, що в цьому плані в Україні не все гаразд.
Між тим, у більшості країн Європи ретроавтомобілі мать особливий статус, як то:
Жодного з цих пом’якшень в Україні не існує. Проект Закону України № 7374 від 07.12.2017 "Про історичні транспортні засоби", який передбачав подібні категорії застряг у комітетах Верховної Ради на дев’ять років - і, схоже, назавжди.
Всі причетні до володіння "історичними автомобілями" (це офіційний термін) в один голос називають найбільшу проблему у цій сфері. Через законодавчі обмеження в країну не можна завезти автомобіль, нижчий за екостандартом за Euro 2.
Тобто максимально старе "ретро", яке можна офіційно імпортувати в Україну - це не старше за 1996 рік випуску...
Відтак, виходить, що в українських музеях і в приватних колекціях виставлені здебільшого одні й ті самі моделі – у більшості своїй вітчизняні. Плюс певна кількість тих, яких громадяни встигли завезти до 1 січня 2006 р., коли почало діяти обмеження щодо Euro 2.
Павло Лозовенко, керівник музею техніки "Колеса Історії", м. Київ:
"Найгірше у цьому - що українські музеї і приватні колекціонери не можуть поповнювати свої зібрання цінними експонатами, через що страждає наша національна культурна спадщина".
"Діти та студенти - чи не найбільша категорія відвідувачів "Коліс Історії" та інших технічних музеїв, - продовжує експерт з ретротехніки, - Але розвиток молодого покоління виходить обмеженим через те, що, скажімо, майбутні інженери не бачать всіх досягнень світової промисловості".
Що втрачає Україна через неврегульованість свого культурного простору у сфері ретро? Певно, держава - нічого, хіба що трохи зборів і податків при ввезенні та продажах ретроіномарок.
Суспільство – так, втрачає, як мінімум у вихованні молодого покоління. Масова популяризація історичної техніки, доступність найкращих світових зразків (виставки, нові музеї) піднімали б технічну культуру сучасної молоді на новий рівень.
Громадяни? Звісно, втрачають: і змогу підняти свій культурний рівень, придбавши ретро-ластівку "для душі", і просто цікаве дозвілля. А хтось, може, і можливість заробити грошей на своїй компетенції в ретротеме.
До речі, наскільки реально громадянинові перетворити свої знання і вміння у ретротемі на прибуток? Як не дивно, навіть у багатих країна великі перспективи тут має тільки невелика група людей - експерти, які одночасно мають глибокі знання і гроші на купівлю та реставрацію справді коштовних машин.
Йдеться про моделі, дорогі і рідкісні навіть у роки свого випуску, або, наприклад, екземпляри преміум-моделей, пов’язані з видатними особистостями. Адже на масових моделях, які вироблялись багатотисячними тиражами, помітних грошей не заробиш - ані на перепродажу, ані на ремонті.
Певний дрібний прибуток можуть мати хіба що професіонали з ремонту з власною міні-майстернею. З мінімальними накладними витратами вони реставрують популярні олдтаймери з числа тих, які у народі називають "легендарними" і про які кажуть "У батька (діда, прадіда) була така - і я таку хочу!".
Між тим, українські шанувальники технічного ретро не сподіваються на милість природи і держави. Так, тусовка вариться здебільшого у "власному соку" - і через згадану неврегульованість, і через обмеження військового часу0.
Але машини - реставруються, колекції - поповнюються, зустрічі - проводяться, і навіть нові музеї - відкриваються. Про те, наскільки ця сфера була б повнішою і кориснішою за наявності профільного законодавства, залишається тільки мріяти.
Раніше в нашій публікації ми з’ясовували, чому українці все частіше купують старі автомобілі, і що це означає з точки зору економіки.