Новий тренд: чому усі кинулися купувати педальні авто
Жоден фестиваль ретротехніки останніх років не обходиться без показу педальних автомобільчиків, а то й без перегонів на них - дбайливо відреставрованих, різноманітних кольорів і моделей. У чому сенс такого захоплення?
Про те, для чого дорослим дядькам дитячі педальні машинки, читайте в матеріалі РБК-Україна.
Який сенс у тих педалях
Коли розібратися детальніше, з’ясується, що колекціонування дитячих педальних машинок впевнено набирає популярності вже не перший рік. Де взялося таке трохи дивне і громіздке хобі?
На перший погляд може здатися, що ці маленькі педальні авто лише дитяча забава, не варта серйозної уваги. Проте насправді за ними стоїть ціла індустрія з власними лінійками моделей, сегментами ринку, рейтингами та справжніми раритетами.
У своєму первинному, дитячому застосуванні педальні машинки з’явилися ще у далекі 1920-ті. І майже завжди вони наслідували дизайном якісь реальні повнорозмірні моделі. На території нашої країни більш-менш масового поширення вони набули вже у 1950-1990-ті, такі машинки виробляли зокрема і кілька українських заводів.
Хто купував педальну "Победу"
Тоді жоден хлопчак не відмовився б від такої . Це ж бо не іграшка, а власний автомобіль, в який можна було сісти і їхати!
Але звісно, вдома така була не в кожного: банально не поміщалася у тодішніх малогабаритних квартирах. Втім, більшість батьків могли дозволити собі орендувати таку машинку у найближчому парку культури, півгодини катання коштували 10 копійок.
Наприклад, в центрі Києва орендувати педальну "Победу" можна було в сквері Т.Г. Шевченка. Вибір моделей, як у магазинах, тамашиник і в прокаті, в кожен період часу був доволі обмеженим, дві-три моделі.
Які були педальні машини
Діти 1960-70-х років були досить обізнаними: вони легко відзрізняли педальну "Стрілу" від "Малюка", ,ЗІМ від "Победи", "Львовянку" від "Зіроньки". Власне, цілий перелік "дорослих" заводів, у тому числі автомобільні, виробляли педальні машинки для дітей.
Наприклад, у Львові на Заводі автопогрузчиків спроектували і масово випускали "Львовянку" (1980-1993 рр.), яка нагадувала "Жигулі", автомобільний завод АЗЛК випускав педальні копії своїх "Москвичів", була ще "Нева" (1970-ті) з відкривними капотом і багажником, "Малыш (1965-1977), "Радуга" (1977-1992). На заводі "Запоріжсталь" у м. Запоріжжі випускали дуже цікаву педальну "Стрелу" (1960-ті).
Які педальні найбільш рідкісні
Власники педальних автопарків мають свої вподобання. Скажімо, львівські "шістки" особливо цінуються у версії з маячками-мигалками (які мають працювати!). А машинки заводу АЗЛК бажано шукати з ранніх серій з пластиковою рамкою лобового скла. Залежно від року випуску, машинки могли відрізнятися сидіннями, кермом, фарами та задніми ліхтарями.
Серед справжніх раритетів - довоєнні М1 (в Києві є одна така), перші повоєнні моделі львівського виробництва під назвою "Зіронька", челябінські "Урали" (1957-1964 рр.). Загадана вище "Стріла" виробництва заводу "Запоріжсталь" вважається справжнім раритетом.
Де придбати педальну машинку
Педальні авто в наш час - цілий світ. Зі своїми спеціалізованими форумами онлайн і офлайн, обмінними фондами, ринком запчастин і навіть з виробництвом деталей. Є навіть майстерні, що займаються реставрацією таких машинок.
Це хобі зовсім не з дешевих, але дорослі чоловіки знаходять і час, і кошти, щоб возитися з цими зношеними дитячими авто. Показово, що деякі з них, навіть масові і поширені, коштують нарівні з цілком "живими" справжніми авто.
Раніше в нашій публікації ми обговорювали, які ретроавтомобілі зараз модно колекціонувати і які моделі тепер вважаються найбільш цінними.
Також в окремій статті ми розповідали про сенсаційний байк МТ "Дніпро Динаміт", і про те, де його зараз можна побачити в Києві.
При підготовці статті були використані матеріали музеїв "Колеса Історії" і "Фаетон" та фестивалю Old Car Land.