Клас важких мотоциклів, до якого належав київський МТ "Дніпро", був особливим споживацьким сегментом - і ці байки були жаданими попри суттєві обмеження. Що в них було такого цінного?
Про те, чому на важких "Дніпро" і "касіках" забороняли їздити одинаком, читайте в матеріалі РБК-Україна.
До особливої касти власники важких мотоциклів потрапляли через їхні технічні особливості. Чотиритактні опозитні мотори всіх моделей Київського (КМЗ) та Ірбітського (ІМЗ) мотозаводів були довговічними і потужними – в різні роки потужність становила 22 – 36 кінських сил.
Та й самі мотоцикли були міцними і витривалими, з великою вантажопідйомністю – до 260 кг, включаючи водія, двох пасажирів та 30 кг вантажу. Все це виводило їх в особливий клас - важких мотоциклів.
Але крім плюсів, це давало і певні мінуси. Наприклад, всі важкі мотоцикли підлягали реєстрації не тільки в Державтоінспекції, а й в військкоматі. Вважалося, що у випадку війни приватні "Дніпри" і "Урали" будуть мобілізовані на фронт. Власне, в очах користувачів це ніяк не зменшувало споживацької цінності М-72, К-750, МТ-9, МТ-10, -11, -12, -16 та інших.
А ще тоді не можна було побачити на дорозі будь-який важкий мотоцикл без коляски. Бо їзда в одиночному варіанті тоді була суворо забороненоа – ДАІ штрафувала і забирала мотоцикл на штрафмайданчик.
У радянські часи мотоцикл МТ "Дніпро" продавався лише з боковим причепом. Такий транспорт розглядали почасти як альтернативу автомобілю: важкий, стабільний на дорозі, із масою близько 600 кг і двигуном, що в окремих випадках перевищував потужність моторів легкових машин, як-от “Запорожець”.
МТ вважався серйозним засобом пересування, а не просто мотоциклом, тому ідея їздити на ньому без коляски здавалася більшості нереальною. Проте були сміливці, які пробували. Щойно міліція помічала такого порушника - його зупиняли й складали протокол.
Справа у тому, що радянські важкі мотоцикли технічно були погано пристосовані до їзди без коляски. Їхня значна маса (220–230 кг) і не дуже ефективні механічні гальма ускладнювали керування. Тим більше що підвіска коліс та уся екіпажна частина були призначені для руху у парі з боковим причепом – і аж ніяк не "одинаком". Це створювало ризики для безпеки, які дорожня міліція прагнула мінімізувати.
Додатково, мотоцикли з колясками не мали бокової підставки, тому паркування вимагало фізичного зусилля — мотоцикл треба було піднімати на центральну опору. Через відсутність електростартера процес запуску двигуна нестійкого двоколісного байка також був ускладненим.
Та найсерйознішою причиною була висока потужність у співвідношенні з вагою. Наприклад, у МТ-10-36 на кожну кінську силу припадало всього 6 кг, що удвічі краще, ніж у ВАЗ-2106 — найпотужнішого радянського легковика. Такий "полегшений" мотоцикл – дуже динамічний - міг стати джерелом небезпеки на вузьких і нерівних дорогах.
Однак неправда, що міліція боялася не наздогнати "Дніпро" без коляски - адже сама ДАІ використовувала одиночні "Урали” ірбітського виробництва. І такі байки за динамікою не поступалися "Дніпру".
До речі, Київський мотозавод теж виробляв моделі-одинаки, це були потужні (до 60 к. с.) ескортні мотоцикли для супроводу урядових кортежів. Ними керували підготовлені професіонали, тому для інших учасників руху такі машини не становили загрози.
Із початком 1990-х мотоцикл МТ "Дніпро" нарешті отримав офіційний дозвіл пересуватись дорогами без бокового причепа. З’явилася заводська версія як самостійного байка - "Дніпро КМЗ 8.157.01 Соло".
Цей мотоцикл, який і сьогодні цінується серед українських байкерів, спеціально вдосконалений для впевненого руху на двох колесах.
Він має модернізовану підвіску, нові шосейні колеса з відповідними крилами, бокову опору, а також оновлену зовнішню комплектацію. А головне те, що він став правді безпечнішим на ходу.
Раніше в нашій публікації ми розповідали про справжню еліту мотоциклетного світу: ескортні мотоцикли КМЗ "Дніпро", які випускалися в Києві.
А про мотоцикл-привид із Києва, який міг стати легендою, ми розповідали в нашому окремому матеріалі.
При підготовці статті були використані матеріали КМЗ та Oppozite.