Чому у авто завжди тільки дві фари, але чотири колеса? У цьому є глибокий сенс!

Чотири колеса - норма?

В принципі, для прийнятної стійкості фізичного тіла на будь-якій, навіть нерівній, поверхні, достатньо трьох точок опори. Відтак, триколісні автомобілі теж існують, вони дешевші і обкладаються меншим податком. А тому в певних сферах доволі поширені - і легкові, і вантажні, і спортивні.

Але зважаючи на те, що машина рухається і зазнає при цьому цілий комплекс динамічних навантажень, для неї кращою схемою обрали опору на дорогу через чотири точки - тобто, через чотири колеса.

Більшу кількість коліс (6, 8 тощо) застосовують коли хочуть отримати не кращу стійкість, а менше навантаження на грунт та краще зчеплення з ним. Це важливо в першу чергу для вантажівок високої прохідності, але мали шість коліс і окремі моделі легкових Mercedes, ГАЗ та ЛуАЗ.

Особливий випадок - 6-колісний болід "Формули 1" Tyrrell P34 (1976 р.). Для зменшення аеродинамічного опору передніх коліс їхній діаметр зменшили до 10 дюймів. А щоб зберегти потрібні сили зчеплення з дорогою, кількість передніх коліс подвоїли.

Протягом двох сезонів перегонів машина показала дуже непогані результати. Але принциповими переваги не були і ідея не отримала розвитку.

Фото: третя фара на деяких авто виконувала додаткову функцію: прожектор дальнього світла або підсвічування поворотів (wikimedia.org)

Дві фари - мінімум?

Насправді, на автомобілях кількох останніх поколінь ми часто бачимо не дві фари, а дві групи світлотехніки. Які під одним загальним ковпаком (склом) об’єднують фактично не дві, а чотири, а то й шість фар.

Але при тому під одним ковпаком сховані фари різного призначення: ближнього світла, дальнього світла, денного ходового світла, протитуманні фари. І при тому кожного типу фар все одно буде по дві.

І менше двох фар (зокрема таких, що поєднують ближнє і дальнє світло) на повноцінних моделях не було ніколи. Причин дві:

• Оптики однієї фари недорогої конструкції недостатньо для ефективного освітлення дороги і правого узбіччя;
• Дві фари страхують одна одну: якщо цей дуже важливий для безпеки світловий прилад будучи єдиним, відмовить на ходу, станеться аварія.

З іншого боку, на моделях, в яких кожна фара має окремий корпус і власне скло, часто фар було не дві, а чотири, а іноді і три (Tatra 603, Subaru Leone GL тощо). Це знов-таки були фари різного призначення (дальнє і ближнє світло), але часто на дальньому світлі вони працювали усі разом - учотирьох чи утрьох.

Це був почасти дизайнерський і маркетинговий прийом, а почасти спроба конструкторів покращити освітлення за рахунок кількості, а не якості.

Адже виходило, що дві простеньких недорогих фари (на кожній стороні) замінювали одну дорогу - наприклад, із складним параболічним рефлектором.

Показово, що навіть на найсучасніших авто, де використані супердосконалі матричні панелі з десятками тисяч світлодіодів або лазерні джерела світла - фар (або їхніх скупчень під одним склом) все одно дві.

Хоча сказати чесно, з року на рік варто очікувати замість двох фар якоїсь однієї світлодіодної смуги, зигзага, овалу чи іншої фігури, яку інженерам-оптикам продиктують дизайнери.

Висновок

Коли середньостатистичний користувач міркує щось про технічну досконалість та споживчі якості автомобілів, не можна забувати про один важливий аспект.

В конструкцію сучасних автівок закладені вимоги до масового виробництва - це коли кожна деталь крім іншого має бути максимально простою у виготовленні і дешевою за ціною. Плюс на цьому фоні бажано, щоб тих деталей було якомога менше - хоч би то були фари з колесами чи циліндри двигунів та поршні.

І тільки дипломовані технологи знають, чого насправді варто забезпечити ці вимоги.